Головна

Електронна онлайн бібліотека

Предмети:

Валеологія. БЖД
Екологія
Економіка
Етика та естетика
Історія
Історія економіки
Культурологія
Менеджмент та маркетинг
Міжнародна економіка
Міжнародне право
Педагогіка
Політологія
Правознавство
Психологія
Релігієзнавство
Соціологія
Туризм
Українознавство
Філософія

 Політологія (теорія та історія політичної науки)

Соціал-демократизм



Шляхи й методи боротьби за соціалізм були предметом гострих дискусій від самого початку виникнення організованого робітничого руху. Як зазначалось вище, К. Маркс і Ф. Енгельс виходили з необхідності революційної заміни капіталізму соціалізмом. 1875 р. у праці «Критика Готської програми» К. Маркс запропонував німецькій соціал-демократії революційний шлях до соціалізму через завоювання політичної влади і встановлення диктатури пролетаріату. В ході гострих дискусій, які точились між соціал-демократами навколо цих пропозицій, наприкінці XIX ст. була сформульована цілісна концепція революції, яка передбачала: завоювання державної влади робітничим класом, представленим соціал-демократією, як у мирній, парламентській, так і в немирній формі; утворення пролетарської держави у формі демократичної парламентської республіки; усуспільнення засобів виробництва шляхом відчуження капіталістичної власності; добровільне усуспільнення селянської власності шляхом утворення великих колективних господарств тошо. Концепція стала так званою справою марксистів другого покоління, особливо одного з лідерів і теоретиків німецької соціал-демократії Карла Каутського (1854-1938).

Наприкінці 90-х років у соціал-демократії виникли інші погляди на революцію і соціалізм, опозиційні щодо марксистської концепції. Найвідоміший представник нового напряму, видатний діяч німецької соціал-демократії Едуард Бернштейн (1850-1932) висунув та обгрунтував ідею про те, шо перехід від капіталізму до соціалізму буде довготривалим процесом поступового переростання старого суспільства в нове. Він віддавав перевагу еволюційному шляхові переходу до соціалізму перед революційним, вважав, що робітничий клас деякий шляху» («ні капіталізм, ні комунізм»), розвинена згодом у концепцію демократичного соціалізму.

У 1951 р. на конгресі у Франкфурті-на-Майні був відновлений Соціалістичний Інтернаціонал, який прийняв декларацію «Цілі й завдання демократичного соціалізму» - програмний документ соціал-демократичного руху. Декларація означала відмову від розуміння соціалізму як ладу, заснованого на суспільній власності на засоби виробництва, офіційний розрив з марксизмом як теоретичною основою соціал-демократичного руху і проголошувала демократію найвищою цінністю, одночасно метою й засобом її досягнення. Найважливішими цінностями, які мали бути реалізовані в боротьбі за демократичний соціалізм, проголошувались політична, економічна, соціальна й міжнародна демократія.

Втілюючи в життя програму демократичного соціалізму, соціал-демократичні партії домоглися значних успіхів в економічному та особливо соціальному розвиткові своїх країн. У деяких з них вони протягом багатьох років були або є правлячими. Незаперечні, наприклад, соціальні досягнення у Швеції, де соціал-демократична партія є правлячою вже декілька десятиліть.

Однак незаперечне й те, що наслідками здійснюваного соціал-демократами курсу на націоналізацію, перерозподіл доходів через високі податки на прибуток, створення широкої системи соціальних виплат були уповільнення темпів економічного розвитку, зниження підприємницької активності, відплив капіталів за кордон, поширення споживацьких настроїв серед різних верств населення.

Такі негативні наслідки примушували соціал-демократів вносити корективи у свою політику, шукати найоптималь-ніші варіанти практичного поєднання соціальної захищеності та економічної ефективності. Про це свідчать і рішення XVIII конгресу Соціалістичного Інтернаціоналу, який відбувся у Стокгольмі 1989 р. На конгресі була прийнята нова програма Соцінтерну - «Декларація принципів», в якій переглянуто попередні погляди на деякі методи економічної діяльності, котрі раніше вважались незаперечними. Зокрема, в ній зазначається, що націоналізація не є панацеєю від соціальних хвороб; ні приватна, ні державна власність не є гарантією економічної ефективності або соціальної справедливості; не можна абсолютизувати економічне піднесення, оскільки воно завдає соціальної та екологічної шкоди тощо.

Демократичний соціалізм визначається в декларації як міжнародний рух за свободу, соціальну справедливість і солідарність. Його мета полягає в тому, щоб домогтися такого мирного міжнародного устрою, за якого можна буде зміцнити ці цінності, а кожна людина отримає можливість розвивати свої здібності, користуючись гарантіями людських і громадянських прав у демократичному суспільстві.

Соціал-демократія була й залишається однією з найвпли-вовіших ідейно-політичних течій. Наприкінці 90-х років XX ст. у світі існувало понад 80 соціал-демократичних партій, з яких більш як 30 партій були правлячими або входили до урядових коаліцій. Понад 70 найбільших і най-впливовіших соціал-демократичних партій, у яких налічується близько 17 млн чоловік, об'єднані в Соціалістичний Інтернаціонал. За партії Соцінтерну в країнах Західної Європи голосують до 40 відсотків виборців. В останні роки лави соціал-демократів розширились за рахунок трансформації в соціалістичні багатьох колишніх комуністичних партій.



Назад  
 
 
© www.UaLib.com.ua